Інтелігент, який жив непомітно, але бачив усіх




   Інтелігент, який жив непомітно, але бачив усіх. У таку словесну формулу можна умовно вкласти життя і діяльність музикознавця, науковця, педагога, фольклориста Ореста Яцківа (1942-2005). Лаконічно написав про нього у книзі «Стрийщина. Історія в іменах» (Стрий, Щедрик, 2012, 688с.) його молодший колега, завідувач кафедри музично-педагогічного факультету Дрогобицького педуніверситету ім.І.Франка Людомир Філоненко.

   Народився 2 січня 1942р. у с.Гірному Стрийського району. Закінчив філологічний факультет Дрогобицького педінституту ім.І.Франка. Працював старшим викладачем, доцентом, завідувачем методичного об’єднання історико-теоретичних дисциплін, завідувачем кафедри теорії, історії музики та гри на музичних інструментах музпеду. У 1962 р. створив студентський естрадний ансамбль «Веселка», з яким пропагував найкращі твори українських композиторів, пісні місцевих композиторів в Україні, Росії, Вірменії, Литві. З цього ансамблю вийшли відомі згодом співаки Марія Шалайкевич, Ігор Кушплер, Іван Мацялко, Іван Попович, Мар’ян Шуневич, інші.

   Створив низку програм на Львівському і колишньому всесоюзному телебаченні. Автор понад 200 наукових праць з питань української музичної культури, про несправедливо заборонених в СССР, замовчуваних і забутих українських композиторів Дмитра Бортнянського, Михайла Вербицького, Северина Сапруна, Михайла Гайворонського, Ярослава Барнича, Бориса Кудрика, інших. Друкувався в українських наукових збірниках, журналах, газетах, зокрема «Народна творчість та етнографія», «Музика», «Дзвін», «Культура та життя», «Бойки», «Бойківщина», діаспорних «Гуцулія», «Верховина», «Наше слово», «Свобода», «Америка». Майже все життя вивчав творчість українського музикознавця, композитора, педагога й науковця, упорядника творів Й.Брамса, Й.Гадна та інших Євсевія Мандичевського. Редактор, упорядник книг і наукових видань. Учасник всеукраїнських, міжнародних наукових конференцій, форумів, симпозіумів. Підтримував творчі, наукові контакти з провідними вченими, композиторами за кордоном Р.Савицьким (молодшим), Р.Кухаром, ін. Автор біобібліографічного довідника про викладачів кафедри музикознавства і фортепіано музпеду. Помер 15 жовтня 2005 р. Похований у с.Гірному на Стрийщині.

   Короткий енциклопедичний зміст цієї публікації не містить інформації ні про риси характеру та поведінку, ні про стосунки Ореста Яцківа з друзями-студентами і своїми студентами на музпеді, професорсько-викладацьким колективом музпеду, друзями і знайомими поза рамками наукових і педагогічних інтересів, у сім’ї. Його стиль життя доволі точно передає таке формулювання: жив непомітно, але бачив усіх. Бо й справді, Орест Васильович, для якого все його найближче оточення було «братками», належав до людей не крикливо-мітингового типу, а тих, які спокійно, але твердо й послідовно перли свого плуга на обраній життєвій ниві. Якщо це піддається  вимірюванню, то він був не меншим українським патріотом  від промовців на мітингах і вічах кінця 1980-х і в 1990рр., а часто й більшим. Адже усне слово пролунало і пропало, а написане його пером не витягнути й волом, і воно назавжди залишиться предметом уваги та вивчення наступних дослідників і вчених. При цьому всі, з ким він спілкувався, відчували його енциклопедичну обізнаність, благотворний вплив, зичливість, тонке почуття гумору навпіл з іронією, межу якого він із природньої делікатності й прищепленої батьками, національними традиціями та друкованим словом особистої культури ніколи не переступав. Словом, Орест Яцків вважався на музпеді і в Дрогобичі уособленням найкращих рис українського патріота, вченого, педагога та інтелігента.

   На факультеті, якому він віддав найкращі роки життя, шанують пам’ять незабутнього колеги і друга. Першим кроком стало відриття йому там меморіальної таблиці. Протягом наступних років після відходу Ореста Васильовича за межу вічності викладачі Людомир Філоненко та Олександра Німилович замовляли, збирали, опрацьовували і укладали спогади, а також частину його творчої спадщини, світлини про нього для окремого видання до 70-річчя від дня народження. Вони й склали ілюстровану книгу «Орест Яцків. Спогади. Матеріали. Статті» (Дрогобич, Посвіт, 2012, 416 с.). Серед авторів спогадів – Любов Кияновська, Михайло Шалата, Юрій Кишакевич, Оксана Шевчук, Мирон Чернець, Богдан Сюта, Володимир Грабовський, Степан Дацюк, Корнель Сятецький, Степан Стельмащук, Михайло Хай, сестра Христина Михайлівська і дружина Наталія Яцків, діти Лідія і Юрій, Ігор Ліщинський, Богдан Пиц, Уляна Молчко, Микола Зимомря, Теодор Курань, Ірина Бермес, Наталія Сулій, інші, всього понад сорок. Вміщено двадцять його наукових, музикознавчих, методичних і фольклористичних рецензій та статей, матеріали про його творчу і педагогічну діяльність.

   17 грудня 2012 р. відбулась презентація книги, що стала  нерукотворним пам’ятником Орестові Яцківу. Вона зібрала повну актову залу педуніверситету і пройшла у справді теплій, щирій, навіть задушевній атмосфері. Тому дві години промайнули, наче 10 хвилин. Крім більшості перелічених вище осіб, зі спогадами виступили ректор педуніверситету Надія Скотна, Анна Школьникова (Львів), Галина Стасько (Івано-Франківськ), Наталія Сулій, Микола Ластовецький, Роман Пастух, Петро Сидорчук, загалом майже двадцять осіб. Кожний промовець знайшов що сказати доброго на адресу колеги, друга, знайомого, упорядників і видавців книги.

   Кажуть, коли в нескінченних глибинах космосу гасне зоря, її світло продовжує йти до землі упродовж століть, тисячоліть і навіть мільйонів років. Так воно чи інак, знає тільки Господь-Бог. Але цю філософську сентенцію прийнято згадувати з нагоди пошанівку людей, які залишили свій слід у буль-якій галузі знань. До них належить і Орест Яцків. Гордість його рідного села Гірного, Стрийщини, Дрогобиччини і всього нашого краю.

Роман ПАСТУХ

(4 січ 2013)

 



Создан 16 янв 2013