П’ятдесята вершина дрогобицького «Бескиду»




   Якщо висловитися математично, то станом на грудень 2012 р. славна чоловіча хорова капела «Бескид» імені її засновника і довголітнього керівника Степана Стельмащука із Дрогобича в складі 25 співаків налічувала 1500 років сумарного віку і 1250 сумарних років виступів на сцені. Цифри вражають. Навряд чи є в Україні другий співочий колектив, котрий може похвалитися таким сумарним віком і творчим стажем, хоча не одному з них минуло й більше років від часу заснування.

   Так виглядає «Бескид» в окремих цифрах. А ось декілька промовистих дат, фактів, прізвищ. Поштовхом до створення чоловічого хору при Дрогобицькому педагогічному інституті ім. І. Франка стало широке відзначення в 1962р. 120-річчя від дня народження і 50-річчя від дня смерті основоположника української класичної музики Миколи Лисенка. Перша репетиція відбулася 13 вересня 1962 р., перший виступ на сцені хору чисельністю понад 50 чоловік – 12 грудня 1962р. із нагоди лисенківських ювілеїв. На початку його концертної діяльності постало питання назви. Надійшло чимало різних пропозицій, і керівник за згодою переважної більшості співаків вибрав назву «Бескид» від однойменної назви великого гірського масиву Українських Карпат. Завдяки дуже добре дібраному репертуару, високій виконавській майстерності, великому успіху в глядачів хор продовжував збільшуватися. Найбільша чисельність «Бескиду» в середині 1970 рр. сягнула 94 осіб, найменша – в 2012 р. Поступово і на багато років вона стабілізувалася на 75-80 особах, тому далеко не кожна сцена могла вмістити таку кількість людей. Сценічний одяг – неодмінний класичний чорний костюм і біла сорочка-вишиванка.

   Протягом 1962-1990 рр. хором керував визначний музикознавець, фольклорист, композитор, професор Дрогобицького педагогічного інституту ім. І.Франка, палкий любитель і знавець української музики та пісні світлої пам’яті професор Степан Стельмащук. У 1990-2007рр. капелу провадив, теж із такими ж титулами та званнями і теж уже світлої пам’яті, Роман Сов’як. У різний час цим двом корифеям бескидянської батути допомагали, почасти й самостійно керували хором, їхні колеги-дириґенти Лев Коцан, Остап Ярка, Петро Гушоватий, Орест Ліщинський, Ярослав Кулешко. Від 2008р. ним керує Василь Найчук із Трускавця. З бескидянами успішно співпрацювали концертмейстери Святослава Хавалка-Ліщинська, Оксана Терлецька-Фиштик, зараз Лілія Андрух. «Правою рукою» керівників завжди служили авторитетні та діяльні старости хору – доктор медичних наук Мирослав Романяк, старший викладач Остап Ґуль, нині – доцент Богдан Добрянський.

   Основу хору, згодом капели складали викладачі педагогічного інституту, далі – університету ім. І.Франка. Крім них, були студенти, інженери, лікарі, вчителі, робітники, службовці тощо, причому не лише з Дрогобича, але й Трускавця, Борислава, Стебника, Стрия, окремих сіл. Хор мав до 15 чудових солістів, зокрема Богдана Базиликута, Богдана Щурика, Корнеля Сятецького, Мирона Бучацького, Михайла Паночка, Петра Турянського, Миколу Багрія, Ярослава Кулешка, Ірину Кліш та ін., число яких поступово зменшилось до кількох. Загальний репертуар колективу налічує до 200 різноманітних творів – українських народних пісень, пісень і композицій літературного походження композиторів Миколи Лисенка, Ізидора Воробкевича, Михайла Вербицького, Станіслава Людкевича, Кирила Стеценка, Миколи Леонтовича, Дениса Січинського, Остапа Нижанківського, Віктора Матюка, Олександра Кошиця, Василя Барвінського, Богдана Вахнянина, Миколи Колесси, Анатолія Кос-Анатольського, Євгена Козака, Ігоря Шамо, Платона Майбороди, Степана Стельмащука, Романа Сов’яка та ін. на слова багатьох поетів, починаючи від Тараса Шевченка, Івана Франка, Юрія Федьковича, Миколи Устияновича  і закінчуючи сучасними.

   У часи СССР керівникові вдавалось долучити до репертуару деякі стрілецькі пісні.  Від кінця 1980 рр. репертуар поповнився духовними, стрілецькими, повстанськими і новими патріотичними піснями. Виконувалися також твори або їх частини зарубіжних композиторів-класиків Шарля Гуно, Карла Вебера, Джузеппе Верді, ін. Мусили бути й деякі пісні-«паровозики», інакше хору би не дозволили вийти на сцену і взагалі існувати. Чимало пісень і композицій народилося безпосередньо в «Бескиді», як-от «Співанка з Бескиду» С.Стельмащука на сл. Михайла Шалати, «Плач Ярославни» С.Стельмащука на сл. Т Шевченка, «Орлиний цвіт» Р.Сов’яка на сл. Марії Прокопець, ін. Провідними творчими рисами цього самодіяльного колективу були й залишаються яскраво виражені патріотизм, народність і академізм. За загальним виконавським рівнем він перевищував багато інших професіональних колективів.

  Яскраву сторінку «Бескиду» складає географія його виступів і гастролей. Упродовж півстолітнього пісенного марафону капела об’їздила ціле Прикарпаття  включно з багатьма селами, виступала у Львові, Києві, на могилі Т.Шевченка у Каневі, Запоріжжі, Тернопільщині, Вінниччині, Івано-Франківщині, Закарпатті, Поліссі, Волині, Буковині, а також у Білорусі, Естонії, Латвії, Литві. У поїздках було багато цікавого, приємного і радісного. Але траплялися й прикрі випадки, скажімо, зі скасуванням заздалегідь домовлених концертів через «неблагонадійність» хору і його керівника в очах тодішніх компартчиновників-зайдів і їхніх місцевих прислужників.

   Особливий випадок трапився в Києві у 1960-их рр., де чергове і вже енне за кількістю натхненне виконання пісні «Сміло, други» зі словами «Рідну країну спасайте, честь і свободу свою» з притиском на літеру «к(раїну)», в якому і слухачі, й кагебісти кожні по-своєму вчували слово «Вкраїну», тричі викликало повторення її на «біс» захоплених слухачів, відтак чергові таємні доноси в компартійні та кагебістські органи. Один з тодішніх дрогобицьких компартійних держиморд висловився так: «Дєло дажє нє в том, што оні поют, дєло в том – как поют!». Тоді виручало фронтове минуле, в тому числі як учасника штурму Берліна, С.Стельмащука і його ж таки кмітливість та винахідливість. З уст хору, завдяки відомому дириґентові Леопольдові Ященкові ця пісня швидко дістала друге життя, і її не раз співали в Києві біля пам’ятника Т.Шевченкові, інших місцях. Зазвучала пісня у 1966-му і в наступних роках, коли почалися та продовжувалися арешти і судилища над дисидентами. Відтоді  за «Бескидом» закріпився ярлик «націоналістичного». Вороги й недруги постійно вбачали у капелі «розсадник нацоналізму», а декотрі називали замаскованою піснями «сотнею УПА».  Закулісні інтриги проти бескидян тривали  аж до розпаду СССР і проголошення незалежності України.

   На рахунку дрогобицького хору – численні перемоги та звання лауреата, здобуті на фестивалях, оглядах, конкурсах. Про нього десятки разів писали в колишній всесоюзній, київській, обласній і місцевій, діаспорній пресі, показували на телебаченні, транслювали на радіо різних рівнів, відгукувалися в інший спосіб багато видатних, відомих і менш знаних письменників, композиторів, дириґентів, журналістів, музикознавців і т. д. З-поміж них слід назвати Олеся Гончара, Бориса Тена, Миколу Чайковського, Михайла Шалату, Леопольда Ященка, Бориса Загорулька, Богдану Фільц, Миколу Герету та ін.  Не без «співаного» впливу капели появилися інші цікаві чоловічі хорові колективи в інших містах, зокрема львівські  «Сурма» і «Прометей»,  київська капела ім. Левка Ревуцького, в Ужгороді, Чорткові (Тернопільщина), діаспорні «Бурлаки». Підсумком 45-річної творчої діяльності капели стала книга «Ой нема то, як в «Бескиді».

  Оглядаючись зі співочого полудня бескидян, треба наголосити на потребі ґрунтовного дисертаційного дослідження його творчої діяльності, яка є очевидною і назрілою, благо матеріалів назбиралось багато. До свого півстолітнього ювілею капела стараннями Богдана Добрянського та інших осіб заслужено отримала ім’я  Степана Стельмащука. На пропозицію автора цих рядків, коштом доброчинця Василя Веселого заплановано відкрити пам’ятну таблицю славному маестро на будинку на вул. М.Грушевського в Дрогобичі, де він проживав протягом 1964-1990рр.  За рисунком художника Петра Сидорчука у Львові виготовлено 50 круглих нагрудних значків, присвячених 50-річчю капели.

   Ювілейний концерт «Бескиду» з нагоди його 50-річчя відбувся 16 грудня 2012 р. а актовій залі Дрогобицького педуніверситету ім. І.Франка. З 25 нинішніх хористів шестеро співали ще в першому його «наборі». До концертної програми з двох відділень увійшли духовні твори, пісні різних років: «Під Твою милість прибігаєм» композитора Дмитра Бортнянського, «Орлиний цвіт», «Машерують добровольці» в обр. Р.Сов’яка, «Конотопська слава» С.Стельмащука на сл. Яра Славутича, «Там під лісом» в обр. Р.Сов’яка, «Не сміє бути в нас страху» в обр. Є.Козака, «Пісня про Дніпро» Платона Майбороди на сл. Тереня Масенка, «Сміло, други» Михайла Михайлова, ймовірно, в перекладі з російської мови С.Людкевича та в його обр., «Марш «Україна» Григорія Китастого на сл. І.Багряного, «Бандуристе, орле сизий» Якова Орлова на сл. Т.Шевченка, «Гей, літа орел» К.Стеценка на сл. Т.Шевченка, «Любиш чи не любиш» С.Стельмащука на сл. Уляни Кравченко, «Це тільки мрія» С.Стельмащука на сл. М.Потикевич-Заболотної, «Коло млина, коло броду» в обр. С.Стельмащука, «Козацька похідна» Віктора Лісовола на сл. Вадима Крищенка в опр. Р.Сов’яка. Сольні партії виконали Віктор Магера, Я.Кулешко, І.Кліш, Іван Марків, Остап Ґуль, Володимир Храневич. У фіналі ювілейної програми один із ветеранів хору Степан Угрин продекламував уривок із поеми І.Франка «Великі роковини».

   Звісна річ, півстолітній ювілей – то і вітальників прийшло ледь не стільки ж. Їх теж годиться назвати. Це університетський капелан о. Олег Кекош, міський голова Дрогобича Олексій Радзієвський, секретар міської ради Тарас Метик, начальник управління культури Олег Яводчак, ректор педагогічного університету ім. І.Франка Надія Скотна, перший проректор Юрій Кишакевич, народний депутат України від Дрогобиччини Роман Ілик, заступник голови Дрогобицької райдержадміністрації Галина Гайдук, голова Дрогобицької «Просвіти» Микола Садоха, професор Михайло Шалата, голова координаційної ради блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини Михайло Ваврин, керівник львівського хору «Гомін» Олег Цигилик, деригент хору «Прометей» Львівського націонгального університету ім. І.Франка Віталій Чмир, завідувач кафедри музпедфакультету педуніверситету, керівник хору «Боян Дрогобицький» Петро Гушоватий, завідувач кафедри музпедфакультету Людомир Філоненко, музикознавець, голова Дрогобицької організації НСКУ Володимир Грабовський,  сільський голова с.Лішні Михайло Стасів, співачка Віра Каморіна-Штих, Василь Веселий та ін. Після виголошення теплих слів подяки і побажань вони вручили бескидянам почесні грамоти, грамоти, премії, квіти, починаючи від Міністерства культури і туризму України, обласних, міських, районних органів влади, культурно-громадських організацій. Автор цих рядків присвятив їй вірш «Співочий полудень»:

Солов’їні бескидяни,

Інший час настане,

Але пісня ваша буде –

Як бальзам на рани.

Пронесли її ви цвітом

Сотнерозмаїтим

То в відлигу, то в морози

Над широким світом.

Не було такої зали

В верем’я оспале,

Щоб од пісні вони духом

Та й не виростали.

Недаремно вражі спрути,

Сповнені отрути,

Добачали в вас повстанську

Сотню з-під батути.

Встало сонце понад плаєм

І розкутим краєм,

І тепер ми вам подяку

Від душі співаєм.

Солов’їні бескидяни,

Інший час настане,

Але пісні вашій сяти

І через тумани!

   Наприкінці не обійтись без роздумів про подальшу долю славного «Бескиду». Переважна більшість співаків досягла 70-80-річного і навіть поважнішого віку. Три його нинішні склади вже співають у небесному хорі. Хто з молодих прийде і чи прийде взагалі на їхнє місце, стане перед дириґентську батуту, залишається під знаком запитання. Це не може не хвилювати всіх шанувальників капели. Водночас не полишає надія, що за допомогою керівництва педуніверситету, обласної, міської влади, доброчинців вона таки омолодиться, дістане друге дихання і знову залунає з давнім повноголоссям та щирістю.

Роман ПАСТУХ

 

   НА ФОТО:

 Передній ряд (зліва направо): Микола Кушнір, Юліан Витрикуш, Юрій Сенечко, Остап Ґуль, концертмейстер – Лілія Андрух, керівник хору – Василь Найчук, Володимир Храневич, Богдан Добрянський, Володимир Молокус.

 Середній ряд: Василь Дзондза, Іван Котик, Антін Кабин, Ігор Михаць, Левко Коцан, Орест Мотика, Михайло Зубрицький, Андрій Копач, Іван Марків.

 Задній ряд: Михайло Лешко, Дмитро Меньок, Ярослав Кухар, Степан Угрин, Віктор Магера, Йосип Левицький, Мирон Бучацький, Іван Сидір

(21 гру 2012)


Создан 16 янв 2013