ОБІРВАНА СТРУНА. Пам'яті професора Михайла Бурбана




   6 вересня відійшов у інший світ Михайло Іванович Бурбан, професор Дрогобицького педагогічного університету, відомий театрознавець, хорознавець та диригент, науковець і педагог, музикант та громадський діяч, патріот і життєлюб.

 

   Михайло Іванович, виходець із Перемишлянщини (с.Липівці), народився 22 жовтня 1943 року у багатодітній сім’ї, де панував дух любові до Творця й України, до музики і праці. Народна пісня, церковні співи і хори вже змалку органічно увійшли в душу майбутнього подвижника українського музичного мистецтва. Навчання у провідних навчальних закладах Львівщини (музично-педагогічне училище ім.Ф.Колесси та Львівська консерваторія ім.М.Лисенка) у класах видатних педагогів-музикантів зміцнили переконання у правильності обраного шляху. Хори й оркестри, театр, педагогіка і наукові пошуки назавжди увійдуть до кола його інтересів.

   Від початку свого трудового шляху поєднує педагогіку з хоровою справою, викладаючи диригування й керуючи хором учителів району у Новобузькому педагогічному (1963-1965) та Самбірському культурно-освітньому училищах (1968-1971), згодом керуючи курсовими хорами, мішаним хором викладачів (1989-1991) музично-педагогічного факультету ДДПУ ім.І.Франка. Велику увагу звертав і на масове хорове виховання, працюючи з народною хоровою капелою «Каменяр» Палацу культури нафтовиків м.Борислава (1976-1996), народним камерним хором «Воля» Трускавецького Народного дому (1999-2001), народним чоловічим хором «Прометей» ЛНУ ім.І.Франка (2003-2010).

   Вершиною хормейстерської діяльності М.Бурбана став чоловічий камерний хор «Боян Дрогобицький». Відновивши його роботу у 1991-92 навчальному році при ДДПУ ім. І.Франка, митець, із одного боку, продовжив традиції довоєнних галицьких «Боянів» у боротьбі за національну культуру, з іншого – підняв його на високий професійний рівень, здобуваючи перемоги на міжнародних конкурсах, гастролюючи країнами Європи (1991-2000).

   Особливе місце у творчій біографії М.Бурбана займає музично-педагогічний факультет, де пройшов шлях від викладача (1971) до професора (2004) та завідувача кафедри методики музичного виховання, співів та хорового диригування (1986-2001). Тут, захопившись науковими дослідженнями, закінчив аспірантуру (при ІМФЕ ім.М.Рильського, 1985) і захистив дисертацію «Музичний спектакль для дітей в українському театрі» (1990) з музичного театрознавства. Вибір теми дослідження не був випадковим, адже роль українського музичного театру у становленні національної культури хвилювали Михайла Івановича усе свідоме життя і на посаді завідувача музичної частини (диригента, 1971-1974) обласного музично-драматичного театру (колись ім. Я.Галана, тепер – ім. Ю.Дрогобича), і як рецензента музичних спектаклів, члена журі численних фестивалів та конкурсів, учасника семінарів – як єдиного упродовж багатьох років фахівця-театрознавця з науковим ступенем на теренах Львівщини.

   Відчуття інструмента й інструментальної музики формувалося в Михайла Івановича під впливом скрипки, яку опанував із раннього дитинства, згодом музикував у розмаїтих ансамблях навчальних закладів та художніх колективів. Ці навички, шліфовані освітою, визріли у професійне диригентсько-оркестрове мислення, що дало змогу керувати оркестром Заслуженого ансамблю танцю «Галичина» (Львів, 1965-1967), симфонічним оркестром ДМШ №1 м.Дрогобича (1980-1982), камерним оркестром Дрогобицького музичного училища (1982-1984).

   Завжди перебуваючи у вирі мистецького життя, він виношував ідеї, які часто здавалися нездійсненними. Однак його талант музиканта й організатора, оптимізм і небуденне почуття гумору пробивали стіни нерозуміння та інертності. Так було із симфонічним оркестром музично-педагогічного факультету, яким М.Бурбан керував протягом 1975-1995 рр. На перешкоді заснування оркестру стала відсутність матеріальних (інструментів, пультів тощо) та людських (крім скрипки, на тодішньому музично-педагогічному факультеті не викладались інші оркестрові інструменти) ресурсів. Однак, залучивши на початках студентів музичного училища, а далі, переконуючи у необхідності прийому на навчання студентів, які володіли оркестровими інструментами, М.Бурбан незабаром перетворив камерний оркестр факультету у симфонічний, який був єдиним серед тодішніх музично-педагогічних факультетів педагогічних інститутів (став прикладом навіть для столичного педінституту) і відіграв помітну роль у мистецькому житті Франкового ВНЗ, став навчальною лабораторією для кількох поколінь майбутніх учителів музики, які згодом несли ансамблево-оркестрову культуру у загальноосвітні школи.

   Постійно цікавився церковною музикою – колискою української музичної культури, церковними хорами. У своїх працях описував найвідоміші з них, уводив до наукового обігу аналіз їхнього репертуару, концертної діяльності, імена регентів. Під його проводом «Боян Дрогобицький» – світський хор – одним із перших почав співати Службу Божу у церквах Дрогобиччини, що на початку 90-х років було явищем небуденним. Розшукував в архівах ноти літургійних творів, розповсюджував їх серед регентів, допомагаючи пристосовувати їх до можливостей місцевих церковних хорів. Із великим задоволенням сприймав приплив до церковних хорів нового покоління музично освічених співаків і регентів, які піднімали рівень Богослужбового співу, збагачували репертуар шедеврами духовної музики, участю у концертному житті повертали широким масам довго замовчувану питому частку української культури.

   Потужний художній темперамент спонукав М.Бурбана до проведення численних мистецьких акцій, фестивалів, конкурсів. Так, активний діяч Національної Всеукраїнської музичної спілки, він – засновник і президент щорічного фестивалю Різдвяного хорового співу «Колядує Франкове Підгір’я» (Дрогобич, 1991), музично-просвітницького товариства «Боян Дрогобицький» (1997), хорового конкурсу ім. о.Северина Сапруна (Дрогобич, 1997). А ще він був постійним членом журі численних обласних хорових конкурсів, фестивалів і оглядів, учасником мистецьких проектів…

   Михайло Іванович не просто завжди перебував у вирі музичного світу – він жив ним, творив, організовував, виношував ідеї, заохочував інших до праці, інспірований усвідомленням високого призначення митця та патріотичними ідеями. Був людиною надзвичайно комунікабельною: здавалося, що його знали всі, і він знав усіх. Його бачення світу та життя виявлялись і в особливому почутті гумору, яке рятувало в найпекучіші хвилини життя, песимістів спонукало помічати «світло в кінці тунелю», а влучні фрази ставали крилатими на довгі роки. І це при тому, що професія і доля музиканта-митця надзвичайно складні: тут потрібно постійно бути учнем і завжди готовим до змін, а скільки тут перешкод, трагічної нереалізованості, балансування між власними потенційними можливостями-прагненнями й суспільною ситуацією!

   Яскравою зірочкою життя М.Бурбана була його вірна дружина Галина, порадниця і помічниця у всіх життєвих та творчих справах. Її розум, відшліфований вищою технічною освітою, поєднався з душею, захопленою світом мистецтва. Саме ансамбль «Галичина» у Львові, артисткою танцювальної групи якого у студентські роки була п .Галина, їх познайомив і зріднив назавжди. І протягом усього життя Михайло Іванович жартома (але водночас дуже серйозно для тих, хто його знав) говорив: «Я вдало оженився»! Разом виплекані діти були їхньою радістю і болем, бо долі їхні непрості, а передчасна смерть сина стала невимовною мукою своєю несправедливістю і непередбачуваністю…

   Творча спадщина Михайла Бурбана охоплює музику до театральних вистав, упорядковані ним збірники хорових творів «Музична символіка України» у 2-х частинах (1991), численні розвідки про подвижників української музичної культури, проблеми хорознавства та театрознавства, рецензії, огляди. До фундаментальних праць члена Наукового товариства ім. Т.Шевченка М.Бурбана належить монографія «Українські хори і диригенти» (Дрогобич, 2006, 2-ге видання – 2007), логічним ланцюжком до якої привів цикл досліджень: «Хорове виконавство Львівщини» (1999) – «Хорове виконавство України» (2000) – «Хорова культура української діаспори» (2002). Продовженням дисертаційної тематики стали монографії «Музичний спектакль для дітей в українському театрі» (2007) та «Професійні театри Львівщини другої половини ХІХ – другої половини ХХ ст.» (2011). У його доробку – і навчальний посібник «Нариси історії мистецтв України» у 2-х частинах (2011) та ін. Незавершеною залишилась нова велика за обсягом праця «Оркестри Львівщини»…

   Не стало митця, обірвалася струна великого серця невтомного трудівника на ниві української музичної культури… Провести в останню дорогу побратима зібралися представники музичної спільноти Львівщини, церковна громада, виголосили останнє слово, суворо-тужливо заспівав «Боян Дрогобицький» про журавлів, які відлітають у вирій, у пісні-реквіємі братів Лепких «Чуєш, брате мій…»

   Не стало людини… Та залишилася світла пам’ять про колегу, друга, вчителя, патріота, диригента й організатора, науковця і культурно-мистецького діяча, залишилися його праці, засновані художні колективи, ідеї, учні, а також великий життєвий приклад для нас, живущих.

Від громади музично-педагогічного факультету Дрогобицького

державного педагогічного університету ім. І.Франка

Богдан ПИЦ

(16 жов 2012)



Создан 25 окт 2012