ВІДЛУННЯ АКОРДІВ. Людомиру Філоненку - 50!




   З давніх-давен побутує істина: для українців пісня – то молитва. Либонь, тому вона лунає повсюди, де її носії творять для співу «зелений клин». Щоправда, останнім часом простір для неї стає щодалі вужчим. Тут і там українську пісню оминають. Замість славетної «Пісні про рушник» нерідко вириваються з чужих гучномовців вульгарні твердження, сутність яких – на межі нісенітниць. Годі й повторювати факт: в Україні афіші обклеєні іменами гостей, які поміж добрими людьми важко вимовляти. А хто запрошує, то відають тільки багаті, але порожні душею; тому часто-густо це – пустомелі. Звідси – питання: де і в кого віднайде пісня-молитва свій надійний призахисток? Ні, не слід брати весь гріх на душу, бо досить назвати славетних – Раїсу Кириченко, Ігоря Білозіра, Дмитра Луценка, а перед ними – Володимира Івасюка, щоб зупинити неоптимістичну думку. Власне, вивіреним висновком: так, вони за межею Вічності, однак їхній чин має непроминальну потугу – досягнутим і доконаним допомагати живим. Бо ж сказане Тарасом Шевченком: 

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине…

От, де, люди, наша слава,

Слава України!..

   Зрозуміло, в обороні рідної пісні нема перерви. Адже натиск на неї справді шалений: естрадою заволоділи чужі мелодії та ритми, а так званий шоу-бізнес функціонує на догоду кітчу, носії якого – це дрібнолюдки з розбещеним смаком.

   …Отак, у такому руслі, й точиться бесіда з Людомиром Філоненком. Її основу творять розмисли про грандів сучасної української пісенної культури – Олександра Білаша, Ігоря Поклада, Анатолія Авдієвського, Анатолія Горчинського, Тараса Петриненка, Василя Зінкевича, Олександра Тищенка, Євгена Станковича та багатьох інших. Наш співрозмовник – справжній знавець музичної культури українського народу. Таке враження: він живе тим, що оповідає, виокремлюючи близьких сьогоденню і далеких від нашої доби геніїв – від Артемія Веделя та Максима Березовського до Олександра Кошиця, Василя Барвінського, Станіслава Людкевича, Ярослава Барнича, Богдана Янівського. Він прямує широкою дорогою, щоб осягнути, пізнати, вдосконалити. Будь-які його пошуки вищої істини завершуються там, де є здобуте досвідом переконання: висока духовна цінність не може бути спекулятивною. Це – безстороння позиція, сказати б, остаточна в інтелектуальній для нього системі. Йдеться також про організацію когнітивної діяльності, що нагадує ланцюг – кільце до кільця. Така організація містить міцну тканину. З неї проступають живі образи з народу, його традицій, звичаїв, вірувань, обрядів. І все це заґрунтоване на генетичному рівні, що спрямовує, пробуджує, словом, є серйозним чинником не лишень для власного самовияву, але й ближнього оточення.

   Що ж, Людомир Філоненко ніколи не акцентує на надмірному відчутті, що було б спонукою ширше зацікавитися його досягненнями. Натомість він належить до тих, хто живе працею й виживає з неї. Його постать знана у музикознавстві, педагогіці вищої школи, культурно-освітньому житті загалом. Цілеспрямовано, спокійно, ґрунтовно і професійно займається улюбленою справою. Тут передусім – творче покликання: мати наукові відкриття, здійснювати актуальні дослідження, публікувати невідомі чи забуті, а нині відроджені твори українських композиторів. А ще – займатися виконавською піаністичною діяльністю, бути – у широкому плані – освітянином, керівником кафедри. Ні, не питайте, чи є перебіг у часі з огляду на визнання. Ось, приміром, нещодавно в Києві побачили світ два чергові випуски журналів «Шкільна бібліотека» (2010. – №12. – С.51) та «Позакласний час» (2010. – №6. – С.79). Під різними рубриками – «Народжені Україною. Історичний календар на 2011 рік» та «Вони прославили і прославляють Волинь», – поряд із іменами видатних представників краю Лесі Українки, примітним є гасло про Людомира Філоненка, власне, як українського музикознавця, педагога, піаніста.

   Відомо, що буває всюди межа. Та має місце й таке позамежне, яке хотілося б позначити великою літерою. Це – його доброзичливість, щирий аристократизм, а ще – глибина спілкування, духовності, професійності. Звісно, тут можна б нанизувати багато ознак, сконструйованих життям. До них належать, насамперед, усвідомлений патріотизм, творчий лет (так званий «політ на крилах музики»), що суголосний меті – йти і дійти до повноцінного відтворення як давньої, так і сучасної панорами українського музичного мистецтва. Зрозуміло, далеко не всі тут перераховані штрихи, які пасують до портретної характеристики Людомира Філоненка як педагога й науковця. Ні, не риторичне запитання: звідки й де бере свій початок персонаж нашого нарису?

   Людомир Філоненко походить зі старовинного волинсько-полтавського роду. Його представники, зокрема, по батьковій лінії Філоненків-Ґерґелів мали обійстя у селі Тури (Решетилівський район, що на Полтавщині). Вони належали до славнозвісного козацького війська. А по материній лінії – це волинський рід Щуруків-Наконечних із міста Володимир-Волинський. Що ці роди в’яже? Відповідь однозначна: всі вони віддали своє життя боротьбі за волю України, її природовідповідне становлення. Ці родини плекали й виховували у своїх нащадків гармонійний збіг суспільного й особистого компонентів, глибокі національні почуття. А звідси – позамаксимальна самовіддача на робітній ниві, зріла порядність, оптимальна чесність та несхитна віра у добрі людські начала. Цим чеснотам Л.Філоненко не зраджує в жодній ділянці свого життя і творчості.

   Він народився 15 квітня 1961 року на благодатній волинській землі й отримав при Тайні Хрещення доволі рідкісне ім’я – Людомир. Родині видалася Божа радість і унікальна благодать. Мати Ірина Щурук-Філоненко, випускниця Львівського торгово-економічного інституту, справжня Берегиня сімейного кола. А батькові – Павлу Філоненку (1934-1995) – судилося бути випускником Львівської державної консерваторії ім.Миколи Лисенка. Тому й не дивно, що він присвятив все життя сцені, вихованню талановитої музичної молоді. Адже упродовж багатьох років він працював директором Володимир-Волинської дитячої музичної школи. До речі, саме Павло Філоненко був одним із ініціаторів і творців музею Ігоря Стравінського, що містився спочатку в стінах школи, а згодом в Устилузі, в родинному будинку композитора. Батьковими слідами попрямували і сини Юрій (1958-1998) та Людомир. Обидва закінчили фортепіанний факультет Львівської консерваторії ім.Миколи Лисенка й обрали за справу життя виховання молоді.

   Цьому передувало навчання Людомира у Володимир-Волинській музичній школі. Мистецтво полонило серце юнака. Воно й покликало його вдосконалювати виконавську майстерність у стінах Львівського державного музичного училища імені Станіслава Людкевича (1976-1980). Під час навчання в музичному училищі Л.Філоненко проявив себе як яскравий виконавець, завжди виступаючи у концертних програмах із виконанням творів Й.-С.Баха, Муціо Клементі, Станіслава Людкевича, Ференца Ліста, Фридерика Шопена, Сергія Прокоф’єва.

   Після успішного закінчення студій в училищі Л.Філоненко вступив на фортепіанний факультет Львівської державної консерваторії імені Миколи Лисенка (1980-1985). Тут панувала атмосфера високого професійного навчання й плодотворного спілкування. Ця традиція, започаткована ще на початку ХХ століття Василем Барвінським та Станіславом Людкевичем, зберігалася і за інших епох. Тут активно працювали Анатолій Кос-Анатольський та Микола Колесса. Консерваторія, незважаючи на важкі часи всіляких утисків, залишалася справжнім острівцем українства, осердям високої духовності. Наставниками і доброзичливими вчителями Л.Філоненка в стінах цього мистецького навчального закладу були професори: Юлія Хурдєєва (клас фортепіано), Ярослава Матюха (концертмейстерський клас), Марія Байко (концертмейстерська практика), Тетяна Шуп’яна (клас камерного ансамблю), Наталія Кашкадамова (історія фортепіанного мистецтва), Стефанія Павлишин (історія зарубіжної музики), Любомира Яросевич (історія української музики), Олександр Зелінський (гармонія), Галина Бернадська (поліфонія), Віталій Котляревський (методика гри на фортепіано).

   Навчаючись у консерваторії, молодий виконавець підготував низку клавірабендів, з якими виступав як у Львові, так і в рідному волинському краю (Луцьк, Володимир-Волинський), майстерно виконуючи композиції Й.-С.Баха, В.-А.Моцарта, Л.Бетховена, Ф.Шопена, Р.Шумана, М.Лисенка, А.Штогаренка, Д.Шостаковича, А.Кос-Анатольського, С.Людкевича. Значущим для Л.Філоненка, тоді студента третього курсу, стало виконання «Концерту F-dur для фортепіано з оркестром» Дж.Гершвіна. Ця подія припала на 15 і 16 квітня 1983 року й відбулася в концертному залі Львівської обласної філармонії ім.С.Людкевича разом із симфонічним оркестром філармонії під орудою Романа Филипчука. Особливо пам’ятною вона стала ще й тому, що в одному симфонічному філармонійному концерті виступали два брати-піаністи Людомир і Юрій Філоненки. У виконанні старшого брата Юрія прозвучала «Рапсодія в стилі блюз для фортепіано з оркестром» Дж.Гершвіна.

   На час студій судилася доля: Людомир Філоненко приглянув і з’єднав своє життя з однокурсницею Надією Барнич, уродженкою старовинного галицького міста Дрогобича. Отак спільно й зважилися пов’язати свою долю з Франковим краєм. Варто додати, що Надія Барнич-Філоненко (вчитель-методист, завідувач І фортепіанного відділу Дрогобицької дитячої музичної школи №1) походить зі славного роду Барничів. Хто нині не пишається прекрасним доробком композитора Ярослава Барнича, диригента Теодора Барнича, акторських родин Коссаків і Рубчаків із Коломиї? Це – заслуга Людомира Філоненка, який ґрунтовно вивчив спадщину названих діячів. Важливо, що батьки Надії – відомий лікар-хірург Зеновій Барнич і піаністка-педагог Лідія Барнич, виховували своїх доньок Оксану і Надію в атмосфері, де панували почуття патріотизму, високої духовності. У родині Людомира і Надії зріс самодостатній син – Зіновій Філоненко, випускник романо-германського факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, магістр педагогічної освіти. Він пов’язав свій фах із філологією (англійська мова), працює і займається науковою діяльністю в рідному вищому навчальному закладі.

   Від 1985 року Людомир Філоненко живе, працює і творить у Дрогобичі, а від 1987 року Л.Філоненко став викладачем кафедри теорії, історії музики та гри на музичних інструментах Дрогобицького державного педагогічного інституту ім.І.Франка. Поряд із викладанням гри на фортепіано, піаніст продовжив активно концертувати як соліст, у складі фортепіанного дуету з дружиною Надією, як концертмейстер хорових колективів та відомих дрогобицьких співаків.

   Згодом Людомир Філоненко розпочав співпрацю і концертування (1989) з викладачем Дрогобицького музичного училища, піаністом Олесем Корчинським, утворивши фортепіанний дует. Вони активно відроджують і популяризують призабуті шедеври світової та української класики, а також джазової музики.

   Розпочавши свою педагогічну працю на кафедрі теорії, історії музики та гри на музичних інструментах, Людомир Філоненко захопився науковими дослідженнями в галузі історії української музики. Ґрунтовні студії молодого вченого продовжилися в аспірантурі Інституту педагогіки АПН України (1991-1994) й завершилися успішним захистом дисертаційного дослідження «Українська музична культура як компонент професійної підготовки майбутнього вчителя музики» 11 листопада 1994 року. Воно було виконане під науковим керівництвом кандидата педагогічних наук Людмили Масол. Наукова новизна праці полягала у фіксуванні невідповідного співвідношення національного і загальнолюдського компонентів у процесі професійної підготовки майбутніх учителів музики. Автор увів до навчального процесу вищої школи і до наукового обігу маловідомі архівні матеріали. Йдеться, зокрема, про публікації В.Барвінського, М.Гайворонського, В.Пухальського з проблем української музичної культури та педагогічні збірки В.Барвінського, М.Гайворонського, І.Мельника, Н.Нижанківського, В.Присовського, твори М.Завадського, Б.Кудрика, З.Лиська.

   У контексті нашої розмови доцільно зазначити, що на початку 90-их років ХХ ст. значним науковим і мистецьким відкриттям стала багатюща спадщина українських композиторів. Вони – за різноманітних умов, історичних обставин та передусім усвідомленої націєтворчої позиції, були заборонені, страждали і гинули в таборах, а в кращому випадку рятувалися втечею за кордон. Щоправда, хоч вони й плідно працювали, проте залишалися невідомими на рідній землі. Власне, наукове дослідження Л.Філоненка було одним із перших, завдяки яким поверталися численні мистецькі здобутки до скарбниці української культури.

   Коло наукових інтересів Л.Філоненка охоплює дослідження життя і творчості українських композиторів, спадщина яких у 50-80-их рр. ХХ століття була вилучена зі вжитку. Його науковий доробок складає понад 200 публікацій. Присвячені вони пізнанню і розкриттю різних граней життєвого і творчого шляху М.Вербицького, С.Воробкевича, М.Гайворонського, В.Барвінського, Д.Січинського, Б.Фільц, виконавців Р.Кухара, Й.Гошуляка, Р.Савицького. Особливо виокремимо монографію про Ярослава Барнича (Дрогобич: Відродження, 1999), автора популярної пісні-танго «Гуцулка Ксеня». Цей унікальний твір тривалий час приписувався, як це нині не парадоксально звучить, іншому авторові. Причина банальна до ad absurdum – заборона в Україні (!) загалом творчості композитора.

   У доробку Л.Філоненка є чимало й окремих наукових розвідок про мистецьку спадщину Ярослава Барнича. Так, побачило світ нотне видання «Ярослав Барнич. Вибрані твори» (Дрогобич: Коло, 2004). А 2007 року в дрогобицькому видавництві «Посвіт» вийшли друком «Дитячі твори для фортепіано» композитора з ґрунтовним музично-естетичним аналізом композицій, які широко використовуються у вихованні молодих музикантів-піаністів у музичних школах. Таким чином, праця над відродженням і системним осмисленням творчості Ярослава Барнича продовжується.

   Значна кількість публікацій, що належить Л.Філоненку, присвячена творчості видатного українського композитора-мученика Василя Барвінського. Дослідник розкрив таємні сторони «Особової справи» митця та епізодів його ув’язнення. У 2006 році (друге видання – 2011), вперше за сто років після написання, в упорядкуванні й музичній редакції Л.Філоненка та В.Сенкевич побачили світ «Три прелюдії Василя Барвінського».

   Усі ці видання Л.Філоненка, як і «Твори українських композиторів для двох фортепіано» (2008), «Фольклористична діяльність Михайла Тимофіїва» (2009, у співавторстві з О.Німилович), рекомендовані Міністерством освіти і науки України як навчально-методичні посібники для студентів вищих навчальних закладів освіти.

   Окремого слова заслуговує ще одна позиція. 2009 року в дрогобицькому видавництві «Посвіт» побачила світ книжка «Свята до музики любов». Присвячена вона світлій пам’яті композитора і піаніста Юрія Філоненка й упорядкована з великою сердечністю та пошаною братом композитора Людомиром Філоненком, який поклав його твори на ноти зі звукозаписів, відтворивши мелодичну і гармонічну палітру пісенних композицій.

   Вагомим для розвитку музичного мистецтва в Дрогобичі й регіоні стало створення в жовтні 1997 року з ініціативи Володимира Грабовського осередку Національної Спілки композиторів України. У 2000 році до спілки вступив музикознавець, піаніст Людомир Філоненко й одразу був обраний відповідальним секретарем Дрогобицької організації, активно працюючи над проведенням творчих зустрічей з відомими діячами української музичної культури, концертних програм. Він активно сприяє В.Грабовському в проведенні фестивалю «Струни душі нашої». Від 2007 року, коли був заснований Дрогобицький осередок Наукового Товариства ім.Т.Шевченка, Людомир Філоненко був обраний головою Музикознавчо-фольклористичної комісії. Він бере діяльну участь у наукових сесіях товариства, виступає з цікавими доповідями.

   Педагогічна сторінка діяльності Людомира Філоненка теж багатобарвна. З класу фортепіано доцента Філоненка вийшло чимало фахових спеціалістів-піаністів, які з успіхом працюють у середніх музичних навчальних закладах, музичних і загальноосвітніх школах України. Щороку вихованці класу Л.Філоненка виступають у різноманітних концертних програмах, організованих на факультеті. Варто зауважити, що в різні роки студенти класу Л.Філоненка здобували почесні нагороди на престижних наукових форумах, Всеукраїнських і Міжнародних конкурсах.

   Продовжуючи традиції, закладені старшими колегами-побратимами Орестом Яцківим і Святославом Проциком, у червні 2006 року Людомир Філоненко був обраний на посаду завідувача кафедри музикознавства та фортепіано. В адміністративній ділянці Л.Філоненку вдається сягнути позитивних результатів. За п’ять років керівництва кафедрою проведено низку наукових конференцій, концертних програм, а також відновлено таку форму студентського виконавства, як «Шкільна філармонія». Під науковим керівництвом Людомира Філоненка дослідженням проблем музичної педагогіки займаються аспіранти Н.Сторонська, Т.Медвідь і Ю.Стасюк.

   Значною подією в житті університету стала організована кафедрою музикознавства та фортепіано урочиста академія, присвячена 75-річчю від дня народження композитора Богдани Фільц. Вона відбулася 2 листопада 2007 року за участю ювілярки. Мистецька співпраця із Богданою Фільц продовжується, і це засвідчує її лист від 30 вересня 2008 року до Л.Філоненка. Даруючи зі свого архіву рукопис цінного твору Ярослава Барнича («Ще раз» і «Гуцулки Ксені»), вона написала: «…хочу ще раз, тепер вже Вам особисто подякувати за прекрасну (з душею) організовану в минулому році наукову конференцію, присвячену моїй творчості. Тож дякую Вам і всім, всім, хто виступав на конференції, хто був причетний до неї, всім, хто грав, співав і т.д., і, звичайно, за видання збірника зі статтями про мене».

У 2008 році виповнилося 120 років від дня народження видатного композитора Василя Барвінського. Кафедра музикознавства і фортепіано ДДПУ ім.І.Франка разом із Дрогобицькою організацією НСКУ стали ініціаторами проведення Всеукраїнської науково-практичної конференції «Василь Барвінський та сучасна українська музична культура». Зібралося гроно відомих музикознавців, науковців із різних куточків України, які виступили зі змістовними доповідями: Богдана Фільц (Київ), Роман Савицький-мол. (Кренфорд, США), Стефанія Павлишин, Любов Кияновська, Наталія Кашкадамова, Ярослава Матюха, Лідія Ніколаєва, Надія Бабинець, Роксолана Мисько-Пасічник, Яким Горак (Львів), Олег Смоляк, Ірина Гринчук, Анатолій Баньковський, Ірина Шеремета (Тернопіль), Наталія Толошняк та Ірина Новосядла (Івано-Франківськ). Активну участь у форумі брали також і музикознавці Дрогобиччини. Програму ювілейного концерту складали хорові, фортепіанні та вокальні композиції Василя Барвінського.

   Дрогобиччина, Франковий край, як і рідна Волинь, ваблять митця красою карпатських гір та озер, культурними надбаннями, приязними й талановитими людьми. Вони спонукають до творчості й пошуку, додають натхнення, звідси Л.Філоненко черпає нові ідеї для наукової праці.

   І ось непомітно прилинув Полудень віку. Отож, на порозі п’ятдесятої весни, близькі й знайомі зичать Людомиру Філоненку доброго здоров’я, творчої наснаги, завзяття. Все це – передумова для нових наукових пошуків, змагання за високе музичне мистецтво. Останнє й творить красу, глибінь і пластичність тієї світобудови, яка повинна оточувати митця. Заглянути б у «золоті рядки» з поетичного циклу «Сім струн» славетної Лесі Українки:

Сім струн я торкаю, струна по струні,

Нехай мої струни лунають,

Нехай мої співи літають

По рідній коханій моїй стороні.

І, може, де кобза найдеться,

Що гучно на струни озветься,

На струни, на співи мої негучні.

   Людомир Філоненко полюбляє вишиванки. Вони для ювіляра – знак краси, що є уособленням природної сили та її першоджерел. А ще – міцні струни душі!

   З роси і води! Ad multos annos!

 

Микола ЗИМОМРЯ,  

доктор філологічних наук, професор,

завідувач кафедри германських мов і перекладознавства

ДДПУ імені І. Франка, член НСПУ,

Олександра НІМИЛОВИЧ,

доцент ДДПУ імені І. Франка, член НСКУ

(15 кві 2011)



Обновлен 03 фев 2012. Создан 02 фев 2012