МИКОЛА МИХАЦЬ: «ШАНУЙМО СВОЄ МІСТО, ЛЮБІМО ЙОГО, ПОВАЖАЙМО, ЗБЕРІГАЙМО КУЛЬТУРУ І ПРИМНОЖУЙМО!»




   Микола МИХАЦЬ: «Шануймо своє місто, любімо його, поважаймо, зберігаймо культуру і примножуймо!»

   У Дрогобичі й далеко за його межами відоме ім’я заслуженого діяча мистецтв України, доцента кафедри методики музичного виховання і диригування Дрогобицького державного педагогічного університету ім.І.Франка Миколи Григоровича МИХАЦЯ. Ми зустрілися з ним напередодні його 50-ліття, яке припадає на 10 грудня, коли виходить у світ цей номер газети.

   - Пане Миколо, розкажіть, будь ласка, про себе.

   - Народився я в Дрогобичі 1960 року. Саме тоді мої батьки повернулися із заслання. Вони були в Пермській області, місті Губаха. Їх вже нема на світі, але я вдячний, що дали мені життя, навчили чесно жити на цьому світі. Зростав у Дрогобичі, навчався в школі №9. Відтак батьки віддали мене на музику, хотіли мати в родині музиканта. Згодом поступив у музичне училище за класом контрабаса. Також навчався гри на акордеоні. Так склалося, що мене, студента другого курсу, запросили в оркестр Дрогобицького театру, де я працював до закінчення музичного училища. В 1980 році поступив до Львівської консерваторії. Паралельно суміщав навчання з роботою в Львівському Національному театрі опери і балету імені Соломії Крушельницької.

   - Але Вас знають насамперед як диригента.

   - Мені подобалося працювати в оркестрі, що, очевидно, й повело мене у диригентську справу. Згодом я вступив ще раз у консерваторію на диригентський факультет. Займався в професора Івана Семеновича Юзюка, народного артиста України. Львівська консерваторія здавна мала добрі традиції, адже там працювали Людкевич, Кос-Анатольський, Колесса. Я щасливий, бо бачив, як працюють у консерваторії, і мав можливість чимало перейняти від великих людей.

   - Як потім склалася Ваша доля?

   - Від 1986 року я працюю в Дрогобицькому музично-драматичному театрі на посаді завідувача музичною частиною - диригента. Це був нелегкий час перебудов, коли фактично весь репертуар театру потрібно було міняти. Це випало на долю головного режисера, вже покійного, Ярослава Бабія і, звичайно, на мою долю як диригента. Хочеться добрим словом згадати директора Йосипа Васильовича Мудрого, який усіляко сприяв і допомагав, адже бачив, яка була ситуація у той час у театрі і взагалі в державі.

   - І як Вам праця в театрі?

   - Я працював у театрі 15 років диригентом. За ці роки поставив із режисерами Ярославом Бабієм, Василем Шминцем, Євгеном Вавриком, Степаном Крілем, Едуардом Мірошником близько 50 музичних вистав, концертів, бенефісів, різних міських програм.

   Тоді театр мав добрий репертуар, налічувалося майже 20 найменувань музичних вистав. Скажімо, досить резонансними були в нашій постановці “Вертеп”, “Січові стрільці”. Адже на сцені нашого театру глядач уперше побачив Різдвяне дійство, а також історичні вистави “Мазепа – гетьман український”, “Сотниківна”, “Ой, Морозе-Морозенку” і багато інших.

   - А потім була робота у відділі культури міської ради.

   - У театрі я працював до 1999 року. Тоді ж колектив зробив подання щодо присвоєння мені звання «Заслужений діяч мистецтв України». Міський голова Олексій Радзієвський запропонував мені посаду завідувача відділу культури. Також цікава була робота. Тут вже був ширший діапазон, бо довелося працювати зі всіма колективами. Інфраструктура Дрогобича в галузі культури прирівнюється до обласного центру Галичини. У цей час зроблено чимало. Згадую звіти наших колективів у Львові, Києві, міські концерти. Звичайно, були й невдачі, адже час був непростий, була своєрідна криза і тоді.

   - А як Вам праця в університеті?

   - Від 2002 року працюю на музично-педагогічному факультеті Франкового педуніверситету. Також надзвичайно цікавий, толерантний колектив. Відчувається фаховий рівень як музикантів-виконавців, так і загально-викладацький. Це заслужені працівники культури України: декан факультету Степан Дацюк, Петро Гушоватий, Богдан Щурик, Петро Турянський, заслужений працівник освіти України Корнель Сятецький… Мені доводилося багато років, ще до роботи в університеті, працювати з колективами цього навчального закладу, творчо спілкуватися в Дрогобичі, Львові, Києві.

   - А як особисте життя?

   - Одружений. Дружина Люба, яку я люблю надзвичайно. Маю двох синів. Вони пішли слідами батька. Син Роман, 1986 року народження, закінчив наше музичне училище і музично-педагогічний факультет Дрогобицького педуніверситету, де зараз працює і навчається в аспірантурі. Михаць Микола-молодший є студентом Національної музичної академії імені Чайковського, навчається на п’ятому курсі. До речі, він теж народився як я – 10 грудня, але 1987 року.

Ось так коротко розповів про своє життя. Дуже люблю працювати з музичними колективами. Очевидно, наші краяни мене час від часу бачать у концертних програмах. Намагаюся якомога більше залучити до цих програм студентську молодь. Хочу, щоб прозвучали нові твори. Розумію, що все це запам’ятається молодим, бо не кожен буде мати можливість жити в обласному центрі, тим паче в столиці. А наше місто має що показати.

   - Пане Миколо, 26 грудня в Дрогобичі відбудеться надзвичайна подія. Думаю, й для України вона стане небуденною.

   - Так, дійсно, це стосується нашого рідного театру. Театр буде відзначати своє 70-ліття. В 1939-1940 роках у Галичині були засновані театри, філармонії, концертні організації. Наш театр відзначає в цьому році свій ювілей, бо минулого року тривали ремонт, реставрація. Взяли до репертуару музичну виставу “Запорожець за Дунаєм”. Запросили мене бути музичним керівником цієї постановки. В ній задіяний, можна сказати, весь творчий потенціал Дрогобича. Це Заслужений Прикарпатський ансамбль пісні і танцю України “Верховина” - і хор, і балет, і оркестр. Також солісти Дрогобицького педуніверситету і, звичайно, колектив театру. Все це дійство очолює і, скажемо, тягне директор театру, заслужений діяч мистецтв України Микола Гнатенко, який старається вже впродовж багатьох років розбудовувати театр.

Театр повертається через десять років до музичного напрямку. Режисером-постановником цієї вистави є головний режисер Олександр Король.

26 грудня дійсно буде свято, бо з’їдуться делегації з багатьох театрів Західної України, представники управлінь культури. Буде і наш земляк, міністр культури і мистецтв України Михайло Кулиняк, на якого ми дуже чекаємо і сподіваємося на підтримку. У даний час ведеться цікава робота. Працюють всі підрозділи, роботою колективи задоволені, від репетиції до репетиції йде поступ, вже бачимо, яким буде кінцевий результат.

   - На декілька днів Ви виїжджаєте до Києва. З чим це пов’язано?

   - Так, я зараз вимушений відлучитися з Дрогобича, бо 13 грудня у творчій співпраці із заслуженими діячами мистецтв України професором Любов’ю Кияновською зі Львова і професором Василем Федоришиним із Києва ми створили концерт-лекторій “Михайло Вербицький – автор Національного Гимну”. Адже цього року минає 195 років від дня його народження і 140 років від дня смерті. І це факт, що автор Національного Гимну ще не пошанований не тільки в Галичині, але й в Україні. Концерт відбудеться 13 грудня в Національному будинку органної і камерної музики в Києві. Хочу сказати, що це творчий проект двох університетів – Дрогобицького і Київського Національного державного педагогічного ім.М.Драгоманова. Із Дрогобича їде два колективи – “Боян Дрогобицький” і студентська хорова капела “Гаудеамус”. Програма буде цікавою. Думаю, що наші краяни матимуть можливість побачити її по телебаченню.

   - Не кожний районний центр може похвалитися театром. Дрогобич – одне з таких міст. Ми, мабуть, не усвідомлюємо, наскільки вагомим культурним центром в Україні є наше місто. Ваша думка з цього приводу.

   - Це факт. В Україні є три міста, районні центри, в яких є театри. Це Біла Церква, Ніжин і Дрогобич. Але там театри мають статус пересувних. Натомість наш театр має статус обласного, нещодавно отримав статус академічного. Він має давні традиції, дрогобичани люблять театр. Віримо в те, що коли театр відкриє свій сезон, засвітиться світло рампи, глядач буде надалі насолоджуватися музично-драматичним мистецтвом. Це стосується не лише театру. В нас є Заслужений ансамбль пісні і танцю “Верховина”, також музичне училище, а ще Дрогобич має університет. Так що шануймо своє місто, любімо його, поважаймо, зберігаймо культуру і примножуймо!

   - Пане Миколо, ви поєднуєте декілька видів діяльності…

   - Моя основна діяльність – педагогічна, адже я працюю на музично-педагогічному факультеті. Це виховання студентів, навчання і, звичайно, наукова робота. Це друк публікацій, видання нот, програм тощо. Я є автором майже трьох десятків публікацій, великої кількості оригінальних партитур. До речі, зараз оркеструю виставу “Запорожець за Дунаєм”.

   Працюю з іншими керівниками колективів, яких вже називав – Петром Гушоватим (“Боян Дрогобицький”), Степаном Дацюком (“Гаудеамус”). Тривалий час співпрацював із заслуженим діячем мистецтв України, композитором Миколою Адамовичем Ластовецьким. На моє запрошення він написав музику більше ніж до десяти вистав нашого театру. Також ми замовили йому створити кантату “Псалми Давида” до двохтисячоліття Різдва Христового. В нас є багато творчих напрацювань.

У даний час співпрацюю з київськими колективами: університетом Драгоманова, Національним хором ім. Григорія Верьовки. До речі, вони брали участь у наших проектах. На концертах у Києві виконали кантату “Лічу в неволі” Дениса Січинського, “Лемківське весілля” Миколи Колесси. У концерті, про який я вже говорив, вони будуть виконувати “Заповіт” Михайла Вербицького. Це твори, які вперше звучать у нашій столиці. Це музика західноукраїнських композиторів. Цьому сприяє також і допомагає Герой України, академік Анатолій Авдієвський.

   - Знаємо, що Київський Національний педагогічний університет ім.М.Драгоманова нагородив Вас золотою медаллю.

   - Це найвища нагорода Київського університету. Нею нагороджуються видатні випускники, а також люди, котрі мають вагомі здобутки у співпраці з цим університетом.

   - Ви причетні й до створення гимну нашого університету.

   - Керівництво університету, рада трудового колективу, вчена рада вирішили мати університетську символіку, тобто прапор, герб і гимн. Був оголошений конкурс на слова і музику гимну. Свої проекти подавали різні автори. Але прижилася мелодія Олександра Голубєва на вірші Олега Шалати. Ці автори звернулися до мене, щоби я зробив музичну редакцію. Я гармонізував мелодію, дещо її відшліфував. Вперше цей гимн виконав квартет “Підгіряни” на вченій раді. Вчена рада схвалила, і від того часу, ось уже другий рік, наш університет має свій гимн.

   - Вас знають далеко за межами Дрогобича. Чи не було думки залишити рідне місто і поїхати до Києва?

   - Цікаве питання. Була і така думка. Але думаю, що вже не час.

   - Ви побували в багатьох країнах світу з гастролями. Розкажіть, будь ласка, про це.

   - Це цікавий період у моєму житті. Від 2002 року в складі творчих колективів Львова, Дрогобича, Києва мені довелося об’їхати понад двадцять країн світу. Це більшість європейських країн, Великобританія, Північна Ірландія.

Найцікавішою була поїздка до Сполучених Штатів Америки з Київським симфонічним оркестром. Ми мали 46 концертів. Це надзвичайно потужний колектив. Усього 150 осіб – симфонічний оркестр і хор. Ми об’їхали Америку від океану до океану. Дуже цікава публіка, багатий репертуар. Я мав можливість побачити інший континент, покупатися в двох океанах. Маю надію, що знову побуваю там.

   - У Дрогобичі змінилася влада, повернувся Олексій Радзієвський. Є чутки, що Ви знову очолите відділ культури.

   - Знаєте, таке запитання мені вже ставили десятки людей. Я їм відповідаю: “Зробити вам подарунок?”. Час покаже…

 

Анатолій ВЛАСЮК

(21 гру 2010)



Обновлен 03 фев 2012. Создан 02 фев 2012