МУЗИКАНТ-УНІВЕРСАЛ ЯКІВ СОРОКЕР




    Яків Львович Сорокер (4 травня 1920, Бельці, Бессарабія – 6 березня 1995, Ієрусалим) – визначний музикант, скрипаль, музикознавець, методист, педагог, організатор мистецького життя, який у 1966-1976 рр. очолював кафедру теорії, історії музики та гри на музичних інструментах музичного факультету Дрогобицького педагогічного інституту (зараз – Дрогобицький державний педагогічний університет ім. Івана Франка).

    Походив з родини бессарабського клезмера-срипаля, який і став його першим наставником, далі навчався відомого педагога Бено Екерлінга в Бельцях. Подальшу освіту отримав у Паризькій канторській школі (1929-1932) по класу вокалу професора М. Шайе та приватній Кишинівській консерваторії «Уніря» («Unirea») в класі скрипки професора Марка Яковича Пестера – учня Л. Ауера.

    Учасник Молдавського ансамблю пісні і танцю під керівництвом Давида Гершфельда. У повоєнний час (1948 р.) Я. Сорокер продовжив навчання в аспірантурі Московської державної  консерваторії ім. П. І. Чайковского по класу Д. Ф. Ойстраха та Л. С. Гинзбурга, паралельно викладаючи у Кишинівському музичному училищі ім. Штефана Няги та в музичній школі. Завершив навчання захистом дисертації  “Скрипкові сонати Л. Бетховена” (1955), що була видана окремою книгою у 1963 р.

    У 1955-1962 рр. працював доцентом Алма-Атинської консерваторії. Від 1962 р. діяльність музиканта пов’язана з Дрогобичем. У листопаді 1966 р. він очолив роботу заснованої ним кафедри теорії, історії музики та гри на музичних інструментах. Він уклав «Програму з класу скрипки для педагогічних інститутів України», написав цілий ряд праць, серед яких вирізняються «Українські теми в творчій спадщині Петра Чайковського», «М. Глінка й Україна», «Мойсей» І. Франка і «Мойсей» С. Людкевича”.

    Окремими виданнями у цей період вийшли «Скрипичные сонаты Л. Бетховена: их стиль и исполнение» (1963), «Скрипичное творчество С. Прокофьева» (1965), «Йожеф Сигети» (1968), «Камерно-инструментальные ансамбли С. Прокофьева» (1973). Активно концертував як соліст-скрипаль і ансамбліст, блискуче читав курс історії зарубіжної музики. Студенти любили його за високу ерудицію, енциклопедичні знання і велику людяність.

    У 1975 році Я. Сорокер заснував камерний оркестр, на основі якого згодом був утворений симфонічний під орудою М. Бурбана. У 1976 році, виїхавши до Ізраїлю, друкувався в періодичних виданнях «Визвольний шлях» (Лондон), «Сучасність» (Мюнхен), «Шлях перемоги» (Мюнхен), «Нові дні» (Торонто).

    У своїй дослідницькій діяльності багато уваги приділив питанням українсько-єврейських взаємин, дослідивши персоналії композиторів, диригентів, виконавців-інструменталістів і співаків єврейського походження, пов’язаних з Україною.

 

Любомир Мартинів

магістр педагогічної освіти,

викладач кафедри культурології та українознавства

Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка



Создан 02 окт 2011